Родина Алексєєнків
та їх внесок в історію Катеринослава

Алексєєнко Іван Мартинович

Купець першої гільдії. Гласний Катеринославської міської Думи. Благодійник.

Торгівля залізом у Катеринославі завжди була справою, що приносила добрий прибуток. Найстаріша була заснована у 30-ті роки XIX ст. і належала купцеві Мартину Алексєєнко. Його магазин залізної торгівлі був у самому центрі міста, на проспекті. Патріарх купецтва міста. Слово його — вірний вексель, порада — закон. Тому й обрало його міське товариство спочатку гласним міської Думи (1854 p.), a потім запропонували посаду міського голови — але Мартин Олексійович вирішив, що торгові справи для нього важливіші. Було у нього два сина — Іван і Михайло.

Іван Мартинович Алексєєнко
(... - 1910 рр.)

Старший син Іван, успадкувавши торгову справу батька і досягши у ній великих успіхів, став купцем першої гільдії і одним з найбагатших мешканців міста. В пам’ять про батька і матір, Анну Яківну, побудував він приміщення богадільні для старих жінок на 30 осіб і утримував її за свій рахунок (по вул. Короткій, 22, тепер вул. Чичеріна).

Було у нього 10 будинків, серед яких 7 у самому центрі — у Старогостинному ряду на Проспекті (нині на цьому місці ЦУМ), на вулиці Троїцькій і Первозванівській (нині Красна і Короленко).

Тут були його магазини оптової і роздрібної торгівлі залізом. Жив він на вул. Каретній у б.№ 3 (нині вул. Челюскінців). У 1891 р. влаштував перший приватний телефон у місті — між магазином і будинком на відстані 1/4 версти. У 1893 році його вперше обирають гласним міської Думи, а потім ще у 1897, 1901, 1905, 1909 роках. Тобто майже 20 років був він «батьком» міста. Засідання Думи відвідував старанно, виступав рідко, але коли говорив, до його пропозицій прислуховувались.

Своїх дітей у Івана Мартиновича не було. Багато грошей жертвував він на розвиток і утримання учнів міської жіночої гімназії і комерційного училища, членом Піклувальної Ради яких він перебував чимало років. Помер 15 червня 1910 року. Похований у огорожі Троїцької церкви, старостою якої він був багато років.

Через рік Надія Іванівна, дружина І. М. Алексєєнко, передала міській Думі його заповіт, згідно якого у 1912 році були побудовані дитяча лікарня і амбулаторія (нині це приміщення дитячої лікарні № 3 імені проф. Руднева) на пр. ім. О.С Пушкіна за кошти родини. Капітал «імені Н.І. Алексєєнко» був найбільшим, із пожертвуваних місту, і складав понад 750000 карбованців. Дитяча лікарня отримала ім’я Алексєєнка. За рішенням міської Думи вулиця Каретна була перейменована на Алексєєнківську (нині вул. ім. Челюскінців), а на честь його жінки Надії Іванівни вулицю Коротку перейменували у Надеждинську (нині вул. Чичеріна).

Перехрестя вулиць Первозваної та Каретної (Короленко - Челюскіна). Кутовий будинок №1 по вулиці Каретної належав І.М. Алексєєнко
Листівка 1900 р.

Троїцька церква, місце поховання І.М. Алексєєнко

Михайло Мартинович Алексєєнко

Брат Івана Мартиновича Михайло на той час мешкав і працював у Петербурзі, будучи депутатом Третьої Державної думи від Катеринославської губернії. Тут він користувався величезним авторитетом, йому довірили портфель голови бюджетного комітету.

Михайло Мартинович Алексєєнко
(1847-1917 рр.)

Народився Михайло у 1848 році. В Катеринославі минули його дитинство та юність. У п’ять років він втратив матір, яку дуже любив. Троїцький храм став першою школою його релігійного виховання: немовлям сюди його приносила мати, у підлітковому віці він приходив сюди зі своєю мачухою, яка замінила йому рідну матір. Під впливом цих жінок склалось і зміцніло релігійне почуття, що не залишало його протягом усього життя. Коли Михайло Алексєєнко відвідував Катеринослав, його часто можна було зустріти тут, у Троїцькій церкві, де він скромно стояв серед інших богомольців. Тут же зростали і міцніли інші високі почуття Михайла — правдолюбство, любов до людини та людства.

Неподалік від храму розташовувався магазин його батька. У дні студентства, провідуючи своїх батьків, він, за словами старожилів, весь вільний час проводив у магазині, знав ціну кожному цвяху, вивчав торгову справу. В цьому магазині майбутній вчений знайомився з практичним життям, тут він же формувався як фінансист. Не забував він міста і тоді, коли вийшов на арену громадського життя.

У 1864 році Михайло з золотою медаллю закінчив Катеринославську класичну гімназію. Вищу юридичну освіту отримав у Харківському університеті. Темою його досліджень був державний кредит і законодавство про прямі податки.

У 1874 році його на власне прохання відрядили за кордон для вивчення фінансової та кредитної справи, а також методики викладання в університетах Німеччини, Австрії та Франції. Результатом відрядження стала праця «Действующее законодательство о прямых налогах», яка в 1879 році з дуже доброю рецензією була представлена як докторська дисертація. М. Алексєєнко був професором, деканом юридичного факультету, а з 1890 р. — ректором Харківського університету. Три його дисертації, курс лекцій з фінансового права, монографії про теорію податків були визнані серйозним внеском у фінансову літературу того часу.

З 1899 р. Михайло Мартинович — піклувальник Казанського, а потім і Харківського навчальних округів. Ця бюрократична посада не задовольнила його. Як вчений-фінансист, він прагнув реалізувати свої дослідження на практиці. І скоро така нагода випала.

Громадська діяльність М.М. Алексєєнка в Катеринославі відбувалась, головним чином, у земстві. З 1878 р. він був гласним Катеринославського повітового земства, де швидко висунувся, і його обрали губернським гласним. До його голосу тут уважно прислухалися, завжди рахуючись із його думкою. Гласні, для підсилення своїх позицій, часто посилались на слова Алексєєнка: — От і Михайло Мартинович тієї ж думки.

Катеринославська міська Дума (1840-1920 рр.) Побудована за проектом Д.С. Скоробогатова

Дитяча лікарня імені Алексєєнко на Пушкінському проспекті
(Фотографія 1910-х років)

Дитяча лікарня імені Алексєєнко на Пушкінському проспекті
(Фотографія 1910-х років)

До 1906 року, епохи оновлення, він, облишивши наукову кар’єру, увійшов, було, до лав бюрократії, зайнявши посаду піклувальника навчального округу, і легко міг піти второваним легким шляхом. Після революційних подій 1905–1906 років, коли з’явилася потреба в нових державних людях, у народних представниках, Алексєєнко, відчуваючи в собі бажання працювати на суспільство та державу, добровільно облишив бюрократичну службу й у період 1906–1907 рр. працював лише як земський діяч.

У 1906 році та на початку 1907 року Михайло Алексєєнко балотувався до 1-ї та 2-ї Державної думи від партії «Союз 17 октября», відділення якої було в Катеринославі, але не був обраним. Зате великою була радість його політичних однодумців, коли в 1907 році переважним числом голосів його обрали депутатом від Катеринославської губернії до 3-ї Державної думи. Ця радість посилилась отриманою у Катеринославі, слідом за відкриттям Думи, новиною про обрання його головою бюджетної комісії.

Яскраво характеризували Михайла Мартиновича й вибори до 4-ї Державної думи. Кожна партія висувала своїх кандидатів. Довкола кожного імені кипіла пристрасна боротьба. Знаходились і прибічники, і супротивники. И лише одне им’я не викликало заперечень, одна кандидатура мала всезагальне схвалення. Це було им’я М.М. Алексєєнка. На цій кандидатурі сходилися всі, незалежно від політичних переконань. Хоча він належав до лівого крила партії октябристів, праві не голосували проти нього. Мирилися з цією кандидатурою й крайні ліві.

Перед виборами ніхто не сумнівався, що він стане депутатом. Про це говорили з повною впевненістю. І ці передбачення цілком виправдались. Катеринославці пишалися своїм обранцем і казали задоволенно:

У Таврійському палаці Алексєєнко завжди тримався осібно: його обдарування та світогляд не вкладалися в партійні межі. Належачи в Думі до фракції партії «Союз 17 октября», він, у значній мірі, зберігав політичну незалежність, зокрема, не підтримував політики фракції з національного питання. Коли Алексєєнко увійшов до парламенту, ні в кого не було сумнівів відносно майбутньої ролі нового парламентаря:

Так и трапилось. Алексєєнко не лише очолив бюджетну комісію, він став першим російськім парламентським бюджетником, якому довелося створювати та налагоджувати всю кропітку роботу, давати лад бюджету, узгоджуючи його з сучасними умовами та законодавством.

Фракція «Союз 17 октября» у своєму звіті про діяльність у період першої сесії Думи такими словами схарактеризувала обрання Михайла Мартиновича:

«На чолі бюджетної комісії став одноголосно визнаний усіма фракціями, незаперечний серед наших сучасників авторитет із бюджетних питань і гордість фракції октябристів М.М. Алексєєнко».

Бюджет, переданий Державній думі старим урядом, перебував у хаотичному стані й був обтяженим хронічними дефіцитами. Під мудрим керівництвом М.М. Алексєнка Дума не тільки упорядкувала бюджет, але й довела його до блискучого стану, чим пізніше пишався уряд.

У своїх знаменитих бюджетних промовах Алексєєнко спокійно, без пристрастей і гарячкування, проте незаперечно переконливо розкривав політичну та соціальну підвалини бюджету. Він доводив, що весь тягар бюджету виносить на собі найменш забезпечена частина населення, і був переконаним прибічником більш рівномірного розподілу податкового тягаря. Завдяки його особистості посада голови бюджетної комісії опинилась у перших рядах, а сам він користувався і авторитетом, і загальною повагою. І понад те нічого й не шукав, справедливо вважаючи, що більш почесного і більш корисного нічого й немає. Коли ж із ним забалакували про міністерство фінансів, він відхиляв ці розмови, воліючи залишатися народним представником. У цій ролі він контролював і критикував урядову фінансову політику і разом із тим працював над розширенням прав Державної думи.

Купець І.М. Алексєєнко, його дружина Н.І. Алексєєнко, головний лікар О.О. Кучеренко та перший завідувач хірургічним відділенням О.Г. Мурзін

Промови Алексєєнка приваблювали тих, хто цікавився внутрішнім змістом депутатської роботи. Особливо пам’ятним став виступ Алексєєнка по закінченні повноважень Державної думи 3-го скликання, коли поважний депутат виступив із великою доповіддю.

Ця завершальна частина доповіді була зустріта громом оплесків усіх слухачів шанованого депутата, незважаючи на приналежність кожного з них до тієї чи іншої політичної партії. Сила логіки, якою були наповнені всі доповіді Михайла Мартиновича, і котру особливо яскраво видно було у доповіді, зробленій ним після завершення повноважень Державної думи 3-го скликання, примирила між собою всіх слухачів. Гучні, овації на адресу видатного народного обранця, що довго не змовкали, були відповіддю усього залу на його блискучий виступ перед своїми виборцями.

Мешканці губернії з гордістю говорили про свого депутата, який відразу посів у нижній палаті виняткове становище, завоював неабиякий авторитет і заслужив небувалу любов і повагу серед усіх без винятку членів Державної думи.

Його величезні знання в фінансовій та політико-економічній галузях, звичний для нього метод наукових пошуків і разом із тим великий практичний розум, його вміння оберігати престиж народного представництва і ставити виконавчу владу в становище відповідача — зробили його незамінним головою бюджетної комісії. Представники відомств йшли до цієї комісії для надання необхідних пояснень не без хвилювання — ніби на іспит.

Імператорський Харківський університет

Працював Алексєєнко надзвичайно багато, він взагалі завжди вирізнявся неабиякою працездатністю і працелюбством. Проте сили у нього з роками меншало, і ця величезна, відповідальна, напружена робота почала його втомлювати. Особливо тяжким був для нього розгляд у Думі бюджету, на якому він був присутнім як доповідач.

Із Катеринославом Михайло Мартинович все життя мав найтісніший зв’язок. Інтереси міста та губернії завжди мали в його особі енергійного та стійкого захисника, а органи місцевого самоврядування багато в чому зобов’язані його підтримці.

Приїжджаючи до Катеринослава, він завжди жваво цікавився місцевими справами, відвідував місцевих громадських діячів, бував у міській і земській управах.

Будучи піклувальником Харківського навчального округу, Михайло Мартинович був запрошений на відкриття в Катеринославі ХІІІ Археологічного з’їзду імперії в 1905 році. Буваючи в Катеринославі у відпустці, Алексєєнко не пропускав жодної нагоди, щоб поділитися зі своїми виборцями результатами роботи у Державній думі. Він неодноразово виступав у залах міської думи, губернського земства як доповідач з актуальних політичним питань, неодмінно збираючи величезну аудиторію. Він говорив про роботу Державної думи взагалі, і стосовно бюджету зокрема, про політичні настрої депутатів, про види та наміри уряду.

Коли в земстві чи в міській думі ставилося питання про звернення за підтримкою клопотання до депутатів від губернії, згадували про Алексєєнка. Всі були впевнені, що він буде енергійно захищати інтереси рідного краю. Його заступництву надавалося велике значення.

І місто також гідно поцінувало його заслуги, на засіданні міської думи 18 лютого 1914 року обравши почесним громадянином Катеринослава. Рішення це було затверджене імператором 22 квітня 1914 року.

У 1910 році М.М. Алексєєнко справив вирішальний вплив на пожертвування місту понад 700 000 рублів на облаштування та утримання дитячої лікарні на 50 ліжок і богадільні на 30 душ зі спадку, що залишився після смерті брата його, гласного думи І.М. Алексєєнка. Сприяв прийняттю рішення про необхідність створення залізниці Мерефо-Херсон, яка мала величезне економічне значення для міста. Сприяв найшвидшому та сприятливому вирішенню питання про обмін землі з Тюремним відомством і перенесенню в’язниці та арештантських рот за межу міста. Брав дієву участь у розгляді всіх питань, пов’язаних із розвитком міста, сприяв правильній організації наукової частини при влаштуванні Гірничого інституту та заснуванні землемірного училища.

Михайло Алексєєнко. З архіву ДНІМ.

За виявлену честь Алексєєнко висловив вдячність міському голові телеграфом.

Протягом 1916 и 1917 років Михайло Мартинович тяжко хворів. Війна глибоко його хвилювала, тривожила хворе серце и, можливо, стала однією з причин, які призвели до передчасного фатального кінця. Але до останнього часу він не припиняв роботи і віддавав їй усі сили.

— Намагаюся ще попрацювати, — говорив він навесні 1916 року, приїхавши до Петрограду. — Мене особливо втомлює це сидіння на одному місці багато годин підряд і напружена увага.

Уже тоді він переніс перший удар і мав зовсім хворобливий вигляд. — Ви мене не пізнаєте? — з вимученою усмішкою питав він, сам усвідомлюючи переміну, що відбувалася в ньому.

Останній раз Михайло Мартинович був у Катеринославі в різдвяні дні 1917 року. Він був уже тяжко хворим, але нікому, хто знав його, не приходило в голову, що це вже останній передсмертний приїзд на батьківщину популярного депутата.

Творцеві добрих фінансів доля не дала дожити до доброї політики. Другий апоплексичний удар обірвав його життя 18 лютого 1917 року.

19 лютого всі місцеві газети опублікували отриману з Петрограду телеграму:

«Помер член Державної думи, голова бюджетної комісії, таємний радник, професор М.М. Алексєєнко».

Перед смертю Алексєєнко висловив бажання бути похованим у Катеринославі, поряд з могилою матері, Ганни Яківни. У Петербурзі траурна церемонія прощання відбувалася в церкві Таврійського палацу. На ній були присутні депутати всіх фракцій Думи, крім крайніх правих. Міністр фінансів П.Л. Барк поклав на домовину вінок. Після відспівування останки перенесли на Ніколаєвський вокзал. За домовиною в трьох екіпажах везли численні вінки.

Після прибуття траурного вагону до Катеринослава тіло покійного М.М. Алексєєнка перенесли до Троїцької церкви. До нього були звернені останні слова протоієрея отця Василя Разумова:

«Так, не тільки в анналах фінансового права, але й в історії держави Російскої, та й нашого міста, твоє ім’я буде накреслено золотими літерами, добрий християнине, глибокий вчений, видатний державний діячу і Почесний громадянине міста Катеринослава».

Поховали М.М. Алексєєнка 26 лютого на міському цвинтарі (тепер — територія стадіону «Дніпро-Арена», колишнього «Металурга»). Траурна процесія розтяглася від церкви до цвинтаря — за домовиною йшли, крім родичів покійного, представники всіх цивільних установ, земських і міських закладів. Останнє слово сказав міський голова І.В. Способний:

«Величний був твій життєвий шлях; таланти, дані тобі від Бога, ти не закопав, а віддав на служіння Вітчизні; не кожен знав твоє серце, ти оберігав його від сторонніх, але хто пізнавав його, той відчував у тобі друга, який не зрадить і не обдурить».

У Михайла Мартиновича залишилось дві доньки та двоє синів, доля яких нам невідома.

Праця М, Алексєєнка, підписана О. Полю. З архіву ДНІМ.

Алексєєнко Надія Іванівна

Дружина Івана Мартиновича Надія Іванівна за життя чоловіка не приймала активної участі в торгових справах. Її ім’я «прогриміло» при інших обставинах. За гіркою іронією, популярність до Надії Олексієнко прийшла саме після смерті чоловіка. Але не можна сказати, що смерть дійсно розлучила їх в загальних справах.

Ніна Іванівна Алексєєнко

Іван Олексієнко помер 15 червня 1910 року після тривалої хвороби, і був похований, за деякими відомостями, в огорожі Троїцького собору, старостою якого він був. Після його смерті закінчила своє існування «Залізна фірма М.А. Алексєєнко», вона була продана.

Надія Алексєєнко стала розпорядником за заповітом чоловіка. На її долю випало передати кошти чоловіка місту. Через рік після смерті І.М. Алексєєнко Надія Іванівна передала Міський Думі заповіт, де були такі слова: «Приношу в дар Катеринослава велике дворове місце з будівлями і садом по Пушкінському проспекту і Короткій вулиці для спорудження будівлі дитячої лікарні. На її будівництво, обладнання та утримання вношу капітал».

Дар був залишений місту, м’яко кажучи, несподіваний — земельну ділянку, 82.500 рублів на будівництво лікарні і капітал в 575 тисяч (!) гривень, відсотки від якого повинні були забезпечити існування лікарні та жіночого притулку. Це був найбільший заповіданий місту капітал в історії Катеринослава.

Для лікарні та амбулаторії при ній було виділено велику ділянку на проспекті Пушкіна між вулицею Короткій і Олександро-Невським провулком. Лікарня з амбулаторією при ній отримала назву «Алексєєвська» на честь І.М. Алексєєнко. Вона була побудована в 1912 році за проектом видатного архітектора Дмитра Степановича Скоробогатова (проспект Пушкіна, 26). За радянських часів назва лікарні було забуто, і вона повторно потім була названа в честь професора М.Ф. Руднєва.

Надія Алексєєнко за свої діяння стала першою жінкою — відзначеної звання затвердженої званням почесної громадянки Катеринослава. Імператор Микола II в 1911 році затвердив за нею це звання за клопотанням Міської Думи Катеринослава. Перед нею таке клопотання подавалося щодо видатних жінок Олександри Риндовської, Єлизавети Грекової та Катерини Мессарош, але до кінця процедура не була доведена. І тільки Надія Алексєєнко стала першою затвердженою почесною громадянкою міста. 20 листопада 1911 року імператор Микола II з доповіді міністра внутрішніх справ «зволив на присвоєння вдові Катеринославського купця Надії Іванівні Алексєєнко звання почесної громадянки міста Катеринослава згідно з клопотанням про те місцевої міської думи за пожертвування ділянки землі та 652.500 карбованців на справи про доброчинність».

За свої заслуги подружжя Алексєєнко стали єдиною парою міста, яка отримала «свої» вулиці на карті. На честь Івана Мартиновича вулиця Каретна, де розташовувався особняк Івана Мартиновича, отримала назву Алексєєвская. А вулиця Коротка, на кут якої виходить комплекс дитячої лікарні, стала називатися Надеждинською (нині вулиця Надії Алексєєнко), в честь Надії Іванівни. За радянських часів ця вулиця була перейменована в Чичеріна, і в 2015 році знову отримала історичну назву, правда в такому вигляді — вулиця Надії Алексєєнко.

А фінал у цій показовій історії — трагічний. Революційні події 1917-1921 років знищили не тільки світ в якому протікала історія родини Алексєєнко. У 1919 році Надія Іванівна загинула. За однією з версій, від випадкової кулі. Нібито вона випадково підійшла до вікна свого особняка, і не зуміла вчасно ухилитися...

https://www.dnipro.libr.dp.ua/Rodyna_Alekseenkiv